До Довгого списку літературної премії «Книга року», який щороку визначає «ВВС News Україна», цьогоріч потрапив роман Анни Бугаєвої «Усе буде Париж!». Книга вийшла після 24 лютого завдяки перемозі в конкурсі рукописів від проєкту «Читай українською».
Наша розмова з авторкою-переможницею Анною Бугаєвою – про те, як виникла ідея, чому дія відбувається у Парижі та що спонукало показати на загал твір, який «лежав у шухляді».
– Що підштовхнуло вас до створення літературних творів?
– Залюбки писала у дитинстві – у межах шкільної програми. Дорослою теж писала – тільки «в шухляду», для себе. А потім зустріла якось свою вчительку. Вона між іншим сказала: «А я ще досі зберігаю твої твори…». Думка, що у когось рука не піднялась викинути колись нашкрябяне мною у зошитах, нарешті надихнула ставитись серйозніше до того, що пишу.
– Як виникла ідея написання?
– У думках протягом певного часу витав образ героїні з проблемами в особистому житті, хотілося «розрулити» її ситуацію у якийсь незвичайний спосіб, повернути її до життя із глибокої кризи. Довелося відправити дівчину до Парижа розвіювати попіл покійного дідуся.
– Як довго ви працювали над романом «Усе буде Париж!»?
– Дуже швидко насправді. Як тільки в голові з’явилася ідея, занотувала початок і відразу кінцівку, а потім протягом кількох тижнів додала розвиток подій. Якщо в мене є чітка ідея, я завжди ледь встигаю записувати текст.
– Чому саме Париж?
– Париж – одне з улюблених європейських міст. Для мене це – не шаблонне місто всіх закоханих, а величезний цікавий різнобічний мегаполіс з цілою купою як позитивних, так і негативних рис. І Ейфелеву вежу, всупереч її заїждженості та шаблонності, справді люблю і вважаю просто чарівною! Була в Парижі багато разів і, за можливості, знову туди поїду.
– Що ви хотіли донести своїм твором?
– Із недавнього часу в мене є чітка установка і розуміння, що я хочу писати позитивні книжки, уникаючи спекуляції на читацьких сльозах. Насправді зробити так, щоб книга мотивувала, спонукала не опускати руки та не впадати у відчай, набагато складніше, ніж взяти дуже сумну історію (їх навколо повно, куди не глянь) і довести читача до депресії. «Усе буде Париж!» – це книга, в якій я зробила спробу оптимістично поглянути на справді сумні речі, показати, що з будь-якої точки, начебто неповернення, життя може почати новий позитивний виток, адже ми ніколи не знаємо, що на нас чекає за поворотом.
– Чого книга може навчити читача?
– Я намагалася нікого не повчати і зайве не моралізувати, тому з неї можна щось хіба за бажанням почерпнути. Наприклад, одна з ідей про те, як боротися з самотністю у великому місті, – знайти таку ж, як і ти, самотню і незадоволену своїм життям людину, і об’єднавши свої розчарування, стати сильнішими. А ще – не здаватися, не поспішати ставити крапку там, де може бути кома. Ну і не засмучуватися, якщо щось іде не так, як ми запланували. Адже у результаті це може привести нас туди, куди нам потрібно було потрапити.
– Для кого ця історія?
– Для людей, які люблять теплу та душевну літературу, читати про складні багатогранні стосунки, а також тих, хто любить подорожі і смачну їжу.
– Книга була видана після оголошення воєнного стану в Україні. Як вважаєте, чому її слід читати саме зараз – не відкладаючи на потім?
– Вже після 24 лютого я натрапила на цитату, яку приписують Віктору Франклу, австрійському психологу, який пережив Голокост. Він писав про те, як люди виживали у концтаборах:
«Першими ламалися ті, хто вірив, що скоро все закінчиться. За ними – ті, хто не вірив, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто зосередився на своїх діях, без очікування того, що може статися або не станеться».
В усіх українців зараз також дуже важка ситуація – нам треба пройти цей шлях і не зламатися. І навіть у відносно безпечному тилу люди теж згорають і вихолощуються, але психологічно. Єдиний вихід, який я тут бачу, – не намагатися перечекати чи перетерпіти, а спробувати жити, за можливістю наповнити своє життя корисними та приємними речами. Сподіваюся, моя книга допоможе комусь відволіктися від відсутності електрики чи дефіциту добрих новин. Ну, а після темної ночі настане ранок нашої Перемоги – у цьому в мене немає сумнівів.
